Місяць — серп, а був мов ружа.
Роз'їда його пітьма...
Так все більш і лід байдужий
Серце твоє обійма
Зоря у кожного своя.
Чому ж під нещасливою зорею саме я
Побачив білий світ,
Під нею свою долю чом знайшов?
Йдучи під зоряним дощем,
Шукаю я щоночі синім сяючий вогнем
На небосхилі слід
Зорі моєї марно знов і знов...
Марно знов.
Срібло місяця серпанку —
Криги скибочка немов.
Все розчиниться в світанку,
Згасне, як твоя любов...
Як любов. |
15 червня 1972 р.
Бада, Забайкалля |
|
